21 лютого у Городищенській  ЗОШ  І-Ш ст. проведено  літературно- музичну композицію  «Мово моя українська!»,  присвячену  Міжнародному  дню  рідної  мови. …Людина, яка не хоче знати рідної мови, руйнує те, що повинно стати фундаментом  її особистості. У кожної людини вона своя, та, яку дали батьки. Як  і кожна мова українська пройшла нелегкий шлях. Однак, попри всі перешкоди, для багатьох мільйонів людей вона була і залишається рідною. Про це розповідали  учні  під  час  свята. Цікаво  і  захоплююче  пройшло  змагання  між  командами  5-7  класів,  юних  знавців  української  мови.

    Вчителі  школи  Василишина В.І.  та  Ткачук  А.П. відповідально і благоговійно віднеслись до підготовки і проведення заходів, в яких співпричетність з рідною мовою відбувалась через різні види навчальної і позашкільної діяльності учнів . Тому ще  раз  було нагадано школярам, що у кожного громадянина є своя рідна материнська мова. Кожне покоління повинно шанувати рідну мову, як це робили наші славні предки.

Родинне виховання, завжди досягає свого повного довершення тоді, коли воно здійснюється у нерозривній єдності з педагогічним впливом школи та громадськості, а основою формування особистості виступає родинно-шкільне виховання. “Родина і школа – дві могутні сили виховання“, - писав М. Стельмахович.

З метою підвищення обізнаності школярів про свій рід, родину в Городищенській школі відбулася виховна година «Родина серце зігріває, родина душу береже». Учні 10 класу ділилися родинними світлинами, розповідали про свій родовід. На захід були запрошені батьки, які також долучилися до розповідей. В кінці виховної години учні створили «Сімейне дерево класу», адже за 10 років школярі стали справжньою родиною, а вчителі – другими батьками!

От і минуло три роки від трагічних подій на Майдані нашої столиці, подій, які назавжди змінили хід історії України, змінили людей та відношення світу до нашої держави. Герої Небесної Сотні стали символом мужності, незламності та гідності. Сотні тисяч людей стояли на Майдані протягом 3 місяців холодної зими, заради незалежності і свободи. За вільну людину у вільній країні. Тому у День пам’яті Героїв Небесної Сотні учні Городищенської ЗОШ з вдячністю та скорботою згадали імена полеглих під час Революції Гідності. Прочитали віршовані рядки про трагічні події та стражденну Україну. Емоційна розповідь вчителя історії спонукала до глибокого усвідомлення учнями трагізму подій.

28 років тому, 15 лютого 1989 року, остання колона радянських військ була виведена з Афганістану. Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року - 3340 днів (дев’ять років, один місяць, дев’ятнадцять днів).

Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 року, відповідно до укладених в квітні 1988 року Женевських угод про політичне врегулювання становища навколо ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в дев'ятимісячний термін, тобто до 15 лютого наступного року.

Кожен четвертий із майже 600 тисяч військовослужбовців, які брали участь у бойових діях в Афганістані, — наші співвітчизники, і кожний четвертий із тих, хто не повернувся з Афганістану, — українець. Сім тисяч повернулися в Україну інвалідами, близько 2 тисяч вважаються полоненими і без вісті зниклими.

Уже дома, від ран, хвороб і самогубств померли більше 4 тисяч українських «афганців».

15 лютого ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих, вшановуємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах.